Існування певної свободи слова в Україні вже неодноразово визнавалося і вітчизняними, і закордонними експертами як одним, а, може, й єдиним здобутком помаранчевої революційної хвилі та епохи президентства Віктора Ющенка. На відміну від своїх північного і східного сусідів Україна дійсно зробила значний крок уперед, надавши в першу чергу ЗМІ можливість вільного і критичного відображення суспільно-політичних і соціальних процесів у державі. Разом з тим представникам попередньої влади так і не вдалося закріпити скромні демократичні надбання та остаточно ліквідувати інституційно-правове підґрунтя для імовірної появи нових форм державної цензури й адміністративного тиску у майбутньому. Тобто за формальної відсутності цензури в Україні, всі передумови для її виникнення вже давно створено.
Звичайно говорити про існування якогось скоординованого апарату цензури в українські владній системі було б явним перебільшенням, проте його деякі складові вже можна помітити. У останній час значну увагу громадськості до себе привертає Національна експертна комісія по захисту суспільної моралі (НЕК). Вочевидь існування такого органу виглядає скоріше анахронізмом, ніж звичайним явищем у вільному інформаційному середовищі, а його, на перший погляд, шляхетна діяльність породжує масу запитань. Так, заборона показу та публікації деяких літературних та мистецьких творів, фільмів, рекламних роликів та ін. (фільм «Бруно», книга відомого письменника, лауреата Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» тощо) викликала неабиякий суспільний резонанс та неодноразові протести з боку мистецької та громадської спільноти.
З огляду на це Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля вирішило розпочати суспільну дискусію за участю представників НЕКу, громадських та мистецьких діячів, що підтримують або критикують діяльність Комісії. Перший етап цієї дискусії відбувся в залі Гете-Інституту 6 квітня цього року. Місця доповідачів на подіумі посіли голова НЕКу Василь Костицький, письменник Юрій Андрухович, представники Харківської правозахисної групи у особі її голови Євгена Захарова та юриста Айгуль Муканової. Модерувала дискусію журналістка Євгенія Білорусець.
Гострота піднятої теми та масштаби конфліктності різних точок зору щодо неї ще під час розсилки запрошень на дискусію дали нам зрозуміти, на скільки напруженою може бути ця розмова, однак до останнього моменту ми покладали надію на солідність й виваженість запрошених та дуже сподівались на встановлення взаємного діалогу. Тим більше, що організатори не мали на меті піддавати Комісію публічному осудженню, а лише намагались почути від неї офіційну реакцію на вмотивовану критику. На жаль, дива не відбулося... Можливо, на заваді цьому стояла агресивність та відсутність культури діалогу серед найзапекліших захисників моралі (принаймні перші звинувачувальні репліки пролунали з боку поважного професорсько-академічного крила команди підтримки політики НЕКу), а може нам не вдалося вчасно пояснити присутнім різницю між дебатами та дискусією. Так чи інакше подіумна дискусія відбулася і ось її підсумки.
За словами правозахисника Євгена Захарова, Нацкомісія має надто широкий простір впливу, адже предметом її експертного аналізу може бути інформація у будь-якому вигляді від звичайних кіно, фото, аудіо чи друкованих матеріалів до творів мистецтва, картин тощо. А інформація є дополітичним, доправовим феноменом, який живить похідні сфери життя, і її заборона або обмеження суперечить логіці розвитку. Тобто вже сама спроба заборонити вихід інформації є нормативним протиріччям. Саме таким міркуванням відповідає американська модель. У Європі ж під тиском історичного минулого склалася модель інформаційного стримування, однак вимоги до законів, обмежуючих інформацію, встановлюються Європейським судом , вони мають бути чіткими і відповідати принципу пропорційності. Натомість український Закон «Про захист суспільної моралі» не відповідає вимогам Європейського суду, допускає беззмістовні визначення понять. Більше того, між забороною певної інформації і рівнем моральності у суспільстві відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок.
Голова НЕКу пан Костицький вирішив за краще вести бесіду з позиції страдника, притягнутого до публічного суду. З непідробною урочистістю Василь Васильович не пошкодував декількох хвилин відведеного на його виступ часу для переліку високоповажних осіб, професорів та академіків, володарів заслужених та народних титулів, що своєю присутністю віддано підтримали свого патрона. Озброївшись наглядними схемами, збірками цитат та соціологічними викладками, Василь Костицький скерував головний меседж свого виступу на те, що Комісія і держава в її особі не збирається втручатися у сферу вищого імперативу добра, себто моралі. Власне й існування Нацкомісії теж не є суто українським винаходом і має відповідні аналоги у розвинених західних демократіях. І взагалі НЕК не володіє а ні значним політичним впливом, а ні юридичними важелями впливу, тобто є такою собі кволою невразливою інституцією , яка може хіба що проводити експертизу, моніторинг і контроль інформаційної продукції. Причому Комісія може проводити вищеописані маніпуляції лише з інформаційною продукцією, що вже є опублікованою. Тим більш контрастно виглядала ця фраза пана Костицького у контексті вилучення з продажу тиражу книжки Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Виявляється рішення про вилучення книжки було прийнято на основі експертного висновку її рукопису одним з членів комісії, в той час як рукописи так само як і інші інформаційні матеріали, що ще не були оприлюднені, в принципі, за словами самого пана Костицького, не можуть бути предметом експертизи Комісії. Остаточної «закрученості» сюжету цієї вже драматичної історії сприяло те, що суд по справі Ульяненка не міг задовольнити його позов, оскільки відміні може підлягати лише рішення Комісії, а не певний висновок одного з її членів. Цікаво, що з фактами моделювання такої правової колізії, де фігурує провадження на основі експертних висновків окремих членів НЕКу, неодноразово стикалися члени Харківської правозахисної групи. На жаль, ці зауваження не отримали відповідних коментарів голови Комісії.
Гості дискусії також не змогли почути від голови Комісії чіткої відповіді з приводу ігнорування НЕКом рекомендацій експертів Ради Європи, що були надані ще у 2003 році і стосувались порушень 6-ї, 10-ї та 11-ї глав Конвенції про захист прав людини. Цікаво, що всі ці порушення були органічно інтегровані у нову версію проекту Закону Про захист суспільної моралі, який перебуває на завершальному етапі громадського обговорення і невдовзі буде поданий для кінцевого оформлення до Кабінету Міністрів. Пан Костицький з вправністю досвідченого демагога ухильнувся від чіткої відповіді, зазначивши, що рекомендації експертів Ради Європи стосувалися старої версії законопроекту 2003 року і їх відношення до нового законопроекту є нічим іншим як журналістською вигадкою. Така позиція голови НЕКу на тлі ліквідації Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі, яка у свій час була створена як консультативно-дорадчий орган при Президентові України, несе з собою явну загрозу існуванню свободи слова. І державна політика у цій сфері лише підтверджує наші побоювання.
Сумніви щодо доцільності існування Національної експертної комісії поряд з іншими структурними підрозділами державних органів влади, що ведуть аналогічну діяльність, Василь Васильович теж категорично відкинув, навівши гнітючу статистику одного з соціологічних інститутів України, згідно якої у період з 1996 по 2008 рр.. відношення громадян України до протизаконних вчинків змінилось у бік подальшого визнання їх нормою. Така динаміка може кінець-кінцем призвести до повної криміналізації нашого суспільства і Комісія тут бачить для себе непочатий край роботи. Про те, чи вдалося Комісії у останній час якось вплинути на зміну цієї ситуації, доповідач однак волів промовчати. Щоправда недавно Комісія окрім законопроектної й експертної роботи захопилась створенням етичних кодексів для лікарів, вчителів й журналістів. І, хоча практичної користі від такої творчості мабуть не багато, пан Костицький поквапився додати ще одну зірочку на дошці пошани свого відомства.
Звичайно, емоції, провокаційні репліки та запитання завадили учасникам дискусії підійти до проблеми більш ширше. Кожне слово критики НЕКу сприймалося як особиста образа пана Костицького та її шановних членів. У ідеальному ж варіанті (і представники Комісії це мали розуміти) варто було б замислитися над тим, що пан Костицький не може бути довічним головою НЕКу і своїм моральним авторитетом утримувати її від імовірних зазіхань на свободу інформації. Нікому навіть не спадало на думку, що через певний час місце голови може посісти інша особа, скажімо, Олег Колашніков чи інший не менш епатажний персонаж і громадськість буде позбавлена будь-якого впливу на процедуру такого призначення. Яку команду (а нова команда буде неодмінно – це вже симптоматично) збере такий новий голова можна теж лише здогадуватися. Відповідно експертизи й моніторинги теж будуть нести відбиток моральних преференцій членів Комісії.
Своєрідним прощальним туше стала звістка від одного обуреного члена Комісії про те, що він буде вимагати від Фонду офіційного письмового тлумачення щодо деяких критичних пасажів на адресу Національної експертної комісії у анонсі нашої дискусії з метою їх подальшої перевірки на предмет порушень інформаційного законодавства України. В будь якому разі Фонд Бьолля буде продовжувати слідкувати за розвитком подій довкола НЕКу та всіляко підтримувати розпочату дискусію.
Програму подіумної дискусії можна знайти у PDF-додатку.
Запис дискусії можна прослухати за наступним посиланням: